A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Інклюзивно-ресурсний центр №8 Святошинського району м. Києва

Розвиваємо в дітей навички управління емоціями.

Дата: 27.02.2023 11:31
Кількість переглядів: 108

 

Для ефективного навчання управління власними емоціями, дітям необхідна допомога батьків і щоб до їхніх потреб ставилися з повагою й турботою. Це допомагає підвищити самооцінку, краще справлятися з емоціями та знаходити спільну мову з людьми, що їх оточують. Діти, які мають такий досвід, психічно здорові, вміють налагоджувати добрі стосунки з іншими. Вони частіше відчувають себе щасливими, вміють радіти життю, набагато успішніші в обраних заняттях.

Допомагаючи дітям справлятися з емоціями, батьки розвивають їхню емоційну сферу. Крок за кроком це допомагає їм досягти того, чого поодинці вони не змогли б досягти. Діти вчаться контролювати себе й адекватно проявляти емоції, спостерігаючи, як дорослі взаємодіють з ними й між собою.

Батьки можуть допомогти дитині подолати стресові ситуації (наприклад, у моменти потрясінь і невпевненості), з турботою ставлячись до їхніх потреб і показуючи, як краще впоратися зі стресом. При такому ставленні дитина відчуває себе в безпеці й не боїться досліджувати навколишній світ, оскільки впевнена в тому, що батьки про неї піклуються. Відчуття безпеки й довіри важливе для розвитку власного «я» дитини.

Довірливі й теплі стосунки з дитиною формують у неї адекватну емоційну реакцію на події, високу самооцінку, допомагають розуміти емоції інших людей. Діти, яким батьки допомагають справлятися зі складними почуттями, поступово вчаться керувати емоціями самостійно.

З часом дитина все краще управляється з емоціями в багатьох життєвих ситуаціях. Так чи інакше, їй важливо розуміти, що в складних життєвих ситуаціях вона може звернутися по підтримку до інших людей.

Коли дитина довіряє батькам – вона відчуває, що зможе впоратися з будь-якими життєвими ситуаціями. Такий позитивний емоційний досвід необхідний для здорового розвитку психіки та формування особистості.

Від «гормонів стресу» – до «гормонів радості»

Щоб навчити дитину управляти емоціями, необхідно розвинути в неї відчуття безпеки й оптимізму. Для цього потрібно допомогти їй перейти від негативних емоцій (таких як стрес, страх або занепокоєння) до позитивного стану безпеки й готовності до дій. У свою чергу, для цього потрібно знизити рівень «гормонів стресу», таких як кортизол і адреналін, підвищуючи рівень «гормонів щастя», таких як допамін, серотонін і окситоцин.

У дорослих «гормони щастя» сприяють емоційній стійкості, зміцнюють пам'ять і увагу, підвищують довіру до тих, хто оточує, знижують рівень страху, розвивають соціальні навички та співчуття. При високому рівні «гормонів щастя» людина відчуває задоволеність життям. Вироблення цих гормонів, зокрема окситоцину, відбувається в людини й тоді, коли вона про когось піклується. Окситоцин допомагає батькам почувати себе добре, піклуючись про дитину, краще розуміти її потреби.

У дітей основним «гормоном щастя» є серотонін. Його рівень підвищується, коли ми присвячуємо дитині час, граємо з нею, разом займаємося чимось, що їй цікаво. Коли батьки самі вказують дитині, що їй робити, коли вона повинна займатися чимось за розкладом, дитина перебуває у стресовому стані та швидко втомлюється. Це може викликати в неї напади гніву, недовіру або розлади сну.

Високий рівень «гормонів стресу» послаблює концентрацію дитини, її здатність вирішувати конфлікти й завдання, досліджувати нове. Діти, в яких у дошкільному віці спостерігався високий рівень стресу, частіше проявляли агресію й занепокоєння, гірше контактували з однолітками. Однак ніколи не пізно навчитися долати стрес і здійснювати управління емоціями.

Коли в дитини високий рівень «гормонів стресу» й низький рівень «гормонів щастя», у неї можуть виявлятися наступні симптоми:

високий рівень конфліктності, проблеми з висловленням подяки;

низький рівень мотивації, пригніченість;

проблеми з концентрацією уваги;

небажання йти на контакт з усіма, хто її оточує;

уникнення інших людей у стресових ситуаціях;

стурбованість, настороженість;

гіперактивність, неадекватна поведінка;

швидка стомлюваність, проблеми зі сном.

Коли батьки розуміють взаємозв'язок між емоціями дитини та її поведінкою, вони можуть, ґрунтуючись на емоційному досвіді дитини, допомагати їй розвиватися. Прояв турботи, збільшення кількості тактильних контактів з дитиною знижують у неї рівень «гормонів стресу», підвищують рівень «гормонів щастя». Дитина, яка має багато тактильних контактів, легше реагує на стресові ситуації, швидше заспокоюється. Термін «емоційна регуляція» позначає стан, коли в дитини розвинена достатня кількість емоцій, моделі поведінки та фізіологічні механізми, за допомогою яких вона реагує на ситуацію відразу або через певний час.

Допомогти дитині забезпечити свої потреби не означає захистити її від усіх стресових ситуацій і розчарувань. Дітям потрібні життєві перешкоди, з якими вони можуть упоратися. Це розвиває в них навички вирішення життєвих завдань і емоційної саморегуляції.

Турбота про дітей допомагає знизити рівень «гормонів стресу» й підвищити рівень «гормонів щастя» як у дітей, так і в їхніх батьків. Діти менше схильні до стресу, коли їм дозволяють самим вирішувати, коли і в якому темпі виконувати завдання.

Проявляйте турботу про дитину

Забезпечуючи дитині відчуття безпеки, ви допомагаєте їй краще справлятися з емоціями. Іноді, коли дитина відчуває втому, голод, пригніченість, страх або хвилювання, їй може знадобитися ваша допомога й турбота. Елементарний прояв турботи про дитину – це відкрита й чесна розмова з нею. Під час розмови дотримуйтеся наступних правил:

Запитуйте дитину про її почуття.

Використовуйте відкриті питання, які б мотивували дитину виражати емоції («Що тобі найбільше сподобалося під час прогулянки в парку?», «Що ще можна виліпити з пластиліну?»).

Давайте дитині зрозуміти, що її чують і розуміють. Розмовляйте з нею наодинці, а під час розмови не займайтеся нічим стороннім.

Під час розмови перебувайте на одному рівні з дитиною, щоб не викликати в неї відчуття дискомфорту.

Підтримуйте візуальний контакт з дитиною, проявляючи до неї інтерес.

Під час розмови приймайте відкриту, розслаблену позу.

Вираз обличчя під час розмови повинен бути позитивним.

Слухайте, що каже дитина й самі підтримуйте розмову з нею.

Розмовляйте не надто голосно та швидко.

Більше тактильних контактів

Щоб розвинути соціальні навички й навчитися управління емоціями, дітям потрібні тактильні контакти. Батькам слід частіше обіймати та дружньо поплескувати своїх дітей, виявляючи повагу й теплоту у ставленні до них. Тактильні контакти дають дитині позитивні емоції, підтримують її в складних емоційних ситуаціях: «Я розумію, що ти зараз засмучений», «Я знаю, що ти гніваєшся. Я спокійний і допоможу тобі заспокоїтися».

Тактильні контакти важливі протягом усього життя. Звичайно, у дітей є свої переваги, і для батьків важливо ставитися до них з повагою. Деякі діти не люблять дотику, і в такому випадку для батьків важливо знайти інші способи встановлювати контакт з ними. Тактильні відчуття важливі для розвитку в дитини власного «я», допомагають їй розвивати здатність встановлювати близькі стосунки з іншими людьми.

Багатьом маленьким дітям подобаються обійми. Старшим дітям більше подобаються дружні дотики до руки, плеча, голови або просто жести схвалення. Прості тактильні контакти знижують рівень «гормонів стресу», сприяють виробленню «гормонів щастя», а також необхідних для дитини гормонів росту.

Відображайте емоції дитини

Правильно реагуючи на емоційні сигнали дітей, батьки можуть допомогти їм навчитися розуміти свої емоції й управляти ними. Відображення емоцій відбувається тоді, коли батьки відповідають на емоційні реакції дитини, пояснюючи й називаючи їй її емоції. При цьому важливо стежити за своїм тоном голосу й жестами. Це допоможе дитині:

засвоїти, що її емоції визнають;

навчитися розуміти свій внутрішній світ і розпізнавати емоції;

засвоїти, що емоції – це невід'ємна частина життя;

встановити зв'язок між своїм емоційним досвідом та новими життєвими ситуаціями;

розрізняти емоції й почуття;

називати емоції.

Для відображення («віддзеркалювання») емоцій дитини можна також використовувати невербальні засоби комунікації - пози, жести тощо. Для емоційного розвитку дитини важливо, щоб вербальні й невербальні сигнали батьків відповідали один одному. Наприклад, спокійний тон і відкриті жести в поєднанні з терплячим поясненням вселяють у дитину відчуття безпеки й довіри. Використання невербальних сигналів робить слова дорослого більш переконливими. Те, як ви говорите, не менш важливо, ніж те, що саме ви говорите. Невідповідність вербальних і невербальних сигналів вводить дитину в оману.

Тренуйтеся відображати емоції

Щоб набути нову навичку, потрібен час і наполегливість. Практикуйтеся відображати емоції дитини щодня, і вона поступово навчиться контролювати себе. Спостерігайте, як інші батьки спілкуються зі своїми дітьми. Так ви дізнаєтеся про різні способи встановлювати контакти з дитиною й заспокоювати її, коли вона засмучена.

Кожна дитина унікальна

У кожної дитини по-різному проявляються сприйняття, реакції та взаємодія з зовнішнім світом. Одні діти енергійні, інші – більш спокійні. Одні люблять досліджувати все нове, а інші вважають за краще звичні речі. Одні доброзичливі й позитивні, а інші схильні до конфліктів. У деяких малюків швидко змінюється настрій, іншим потрібна допомога, щоб упоратися з прикрістю. У нових ситуаціях деякі діти відразу долучаються до того, що відбувається, інші схильні спостерігати збоку й довго обмірковувати свої рішення. Концентрація в дітей також різниться: одні виконують завдання довше, ніж інші. Ці відмінності й роблять кожну дитину унікальною.

Коли дитину розуміють та приймають такою, якою вона є, вона відчуває свою цінність. Дітям краще вдається виконувати завдання, коли в них для цього достатньо часу й простору. Батьки можуть допомогти дітям справлятися з емоціями, якщо вони будуть прислухатися до їхньої думки .


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора