A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Інклюзивно-ресурсний центр №8 Святошинського району м. Києва

Дитина з розладами аутистичного спектра у звичайному ЗДО: що має знати вихователь.

Дитина з розладами аутистичного спектра у звичайному ЗДО: що має знати вихователь.

Дитина з розладами аутистичного спектра у звичайному дитячому садку — не дивина. Утім, це вимагає від працівників ЗДО над відповідальності, узгодженості дій та додаткової уваги.

Щороку в Україні кількість дітей із розладами аутистичного спектра (РАС) зростає. РАС — психічне порушення, для якого властиві аномальна поведінка й труднощі у соціальній взаємодії. Від дитини з нормотиповим розвитком дитина з РАС зовнішньо нічим не відрізняється. Утім, вона може важко йти на контакт, тривалий час не говорити, часто повторювати однакові рухи. Також вона може негативно відреагувати на гучні звуки або світлові подразники. Дитину з РАС нерідко вважають дивакуватою, оскільки вона може бігти невідомо куди, кричати, бо не вміє словесно висловити свої думки та бажання. Зазвичай це має дивний вигляд. Здебільшого діти із РАС живуть у своєму особливому світі.

Слід подбати про психологічний стан дитини з таким розладом, адже слід адаптувати її до соціального оточення, залучати дитину до логопедичних і психокорекційних занять залежно від прояву симптомів. Дитина з РАС прагне, аби її розуміли: вона хоче говорити, але не може. Тож до такої дитини потрібно знайти індивідуальний підхід. Інклюзивна форма навчання найбільш ефективна, оскільки у неї поступово формується модель здорового повноцінного способу життя.

Для дитини з РАС важливо перебувати у середовищі, якому властива більш функціональна модель поведінки. Дитина з вираженими комунікативними труднощами не пристосована до життя в дитячому колективі й не має позитивного досвіду перебування в ньому. Як наслідок, вона не може набути потрібних навичок спілкування, розуміти і враховувати бажання та інтереси інших. У майбутньому ці проблеми лише посиляться. Тож бажано, аби до вступу до школи така дитина встигнула набути комунікативного досвіду хоча б частково.

Медикаментозне й апаратне лікування та психофізіологічна корекція — основа реабілітації дитини з РАС. Утім, завдання педагогів, які працюють в інклюзивних групах, — не лише проводити індивідуальну терапію дитини, а й навчати її.

Що властиво дитині з РАС

Діти з РАС різні: одні можуть мати тяжкі порушення поведінки та значну/помірну розумову відсталість, а другі, навпаки, низький рівень порушень поведінки й збережений інтелект, як-от діти з синдромом Аспергера. Часто діти мають комплесний діагноз і тоді РАС накладається на інші розлади чи захворювання, наприклад, епілепсію, синдром дефіциту уваги та гіперактивності, порушення обміну речовин, вірусні захворювання тощо.

Функціональний стан дітей з РАС різний, проте їм властиві три спільні риси:

явні недоліки та порушення у сфері взаємодії та соціальної поведінки;

затримка розвитку мовлення та здатності спілкуватися, дефекти мовлення;

обмежена, стереотипна поведінка й інтереси.

Крім цього, аутистична дитина:

замкнута, проводить чимало часу наодинці;

не цікавиться нічим, окрім предметів, з якими взаємодіє під час стереотипної гри;

схильна до жорстко завчених маршрутів;

впадає в істерику, якщо дорослі роблять щось не так, як вона хоче (бо вона так знає/звикла);

пробує неохоче щось нове;

рухає руками й водночас дивиться вбік;

уникає зорового контакту та дотиків або ігнорує їх.

Як встановити контакт

Найліпший помічник педагога під час роботи з аутистичною дитиною — особистий досвід спілкування з дітьми, терпіння та вміння спостерігати.

Щоб сприяти ефективному спілкуванню з аутичною дитиною необхідно дотримуватись таких принципів:

     Привернути до себе увагу дитини, увійти в її поле.

      Бути гарним слухачем – в цьому процесі діти отримують інформацію, та показують співрозмовнику свою зацікавленість. Коли дорослий демонструє розуміння того, що говорить дитина, то тим самим викликає довіру та повагу.

      Бути активним слухачем - значить, демонструвати зацікавленість тим, про що говорять діти, навіть тоді, коли важко зрозуміти. Обличчя співрозмовників мають бути на одному рівні, щоб була можливість дивитись один одному в очі. Необхідно показувати свою увагу за допомогою жестів, міміки (кивання головою, посмішка, коментар тощо).

      Говорити чітко і виразно – в розмові використовуйте короткі речення з 3-4 слів, за необхідністю можете повторювати ключові слова, які описують дії та об'єкти. В процесі частого спілкування з дитиною необхідно ускладнювати речення, використовувати нові слова, зменшувати кількість повторів.

      Використовувати ключові слова – ті, які добре відомі дітям. Описуйте свої дії, нагадуйте слова, які можна використати для опису тих чи інших предметів.

     Робити паузи – між реченнями давайте дітям час, щоб осмислити сказане вами.

       Говорити про те, що відбувається в цей час і в цьому місці – розмова про минуле чи майбутнє може бентежити малюків і спілкування може припинитися, тому обговорюйте те, чим вони зайняті в даний момент.

          Намагатися зрозуміти, що дитина хоче сказати – з мови дитини аналізуйте окремі звуки, слова, стежте за напрямком погляду, жестами, вказівками. Заохочуйте невербальні намагання дитини спілкуватись із вами.

     Намагатися менше говорити, не зловживати запитаннями – під час розмови зроблені вами паузи можуть слугувати для заохочення дитини до висловлення власної думки. Не задавайте запитань, відповіді на які для вас і дитини є очевидними.

      Описувати дії дитини – це один з найефективніших педагогічних прийомів. Оскільки коментарі дій дитини розвивають пасивний словник та показують послідовність виконаних дитиною дій, в цей спосіб розвивається побудова послідовності мисленнєвих операцій у пасивний спосіб.

      Повторювати дитячі коментарі і запитання – в такий спосіб можна перевірити, чи правильно ви зрозуміли сказане дитиною.

      Використовувати наочні посібники для пояснення матеріалу і підтримувати зацікавленість дітей – використовуйте схеми, плакати, малюнки із зображеннями людей, речей, процесів.

     Заохочувати дітей розповідати про улюблені речі та події з їхнього життя – під час таких розповідей діти вчаться висловлювати власну думку.

Як допомогти дитині адаптуватися

Аби полегшити адаптацію дитини із РАС до звичайного ЗДО, потрібно об’єднати зусилля її рідних та працівників закладу — педагогів, психолога, вихователя-методиста.

Варто встановити й регулювати час, який дитина проводитиме в ЗДО, аби не перенаситити й не перевтомити її перебуванням у великій групі дітей, запобігти можливим афективним зривам. Водночас варто регулярно відвідувати ЗДО й дотримуватися певних режимних моментів. Це створить певний стереотип, забезпечить дитині стабільність та комфорт.

Діти з РАС — доволі розмаїта група, як з точки зору соціального функціонування, так і інтелектуального. Тому до такої дитини необхідно знайти індивідуальний підхід, зокрема спочатку, коли вона лише починає відвідувати ЗДО. Найперше, слід ретельно вивчити її діагноз, з’ясувати специфічні потреби та можливості, а відтак розробити індивідуальну систему навчання та виховання. Також варто адаптувати навчальні матеріали до потреб та інтересів дитини й водночас враховувати різні затримки її психічного та фізичного розвитку.

Якщо дитині з комунікативними розладами подобається щось колекціонувати, то її можна і доцільно залучати до роботи, яка передбачає сортування предметів. Така дитина може стати безцінним помічником вихователя, коли потрібно, наприклад, розкласти олівці за кольором, кубики за розміром, шаблони за формою.

Нерідко аутистична дитина погано відчуває власне тіло, має порушення просторової орієнтації. Тому корисно розмістити в груповій кімнаті кілька дзеркал на рівні очей дитини. Час від часу вихователь може привертати увагу такої дитини до її відображення.

Кожна зустріч з особливою дитиною унікальна. Дитина з РАС хоче ліпше зрозуміти і пізнати світ, у якому вона живе. Якщо знати загальн закономірності та особливості розвитку дитини й мати у скарбничці «набір» педагогічних прийомів, то навіть у найскладніших і найнепередбачуваніших випадках можна підібрати ключик до її серця.

 

Під час взаємодії з дитиною, яка має аутистичний розлад, психологу слід:

вилучити стереотипну гру з діяльності дитини

поступово розширювати стереотипну гру, вносити у неї доповнення та сенс

підлаштовувати дитину під режим ЗДО та залучати її до спілкування з іншими дітьми

Спектр аутистичних порушень – це спектр багатоманітних різновидів, відмінностей, відхилень і порушень, ядерним і загальним для яких є порушення соціальної інтеграції і небажання (навіть боязнь) аутичних людей вступати в будь-який контакт із суспільством, зокрема зі своїм оточенням. Коли ці недоліки долаються, для аутичної дитини відкривається пізнавальний, діяльнісний, змістовний світ життя. Вона «заражається» справжніми людськими (дитячими) радощами, інтересами, звичайними і «незвичайними» шкільними завданнями, долаючи при цьому аутистичне усамітнення та відчуження від свого оточення. Сам інклюзивний процес стає підґрунтям для здійснюваної психологічної корекції порушень особистісного розвитку аутичної дитини, розуміння її проблем з боку  оточуючих її людей. Їхня допомога стимулюватиме формування довіри дітей до інших людей, які зустрінуться їй згодом на життєвому шляху. Однак інклюзія реальною стає там, де суспільство готове до її впровадження.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора