Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги у дітей: знати щоб допомогти…
Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги у дітей: знати щоб допомогти…
Інформація для вчителя та асистента-вчителя
Кожен учитель знає цих дітей – їхня щирість та безпосередність викликає глибоку симпатію, та своєю непосидючістю та безперервною активністю вони заважають проводити уроки, а то й не раз зривають їх. Ви знаєте їхні можливості до навчання, але також і те, що внаслідок своєї розсіяності та неуважності вони часто не можуть належним чином засвоїти навчальний матеріал та проявити свої здібності. Ці діти нетерплячі та імпульсивні, вони не вміють стримувати свої почуття, часто відповідають на Ваші запитання, ще не дослухавши їх до кінця. Саме через свою імпульсивність їм так важко дотримуватись правил на уроці, і їхній щоденник списаний Вашими зауваженнями. І хоч усі ці діти дуже різні, їх об єднає три риси: гіперактивність ( надмірно виражена рухова активність), порушення уваги та надмірна і невідповідна до віку імпульсивність. У цих дітей фахівці діагностують ГРДУ – гіперактивний розлад з дефіцитом уваги. За даними досліджень він діагностується у 3-15% дітей шкільного віку і є найпоширенішим поведінковим розладом у цій віковій категорії.
ГРДУ обумовлений незрілістю певних зон головного мозку, які відповідають за функцію контролю над поведінкою: а саме, за здатність тимчасово «пригальмовувати» свої «імпульси» - тобто бажання, почуття – щоб зупинитися і подумати про можливі наслідки своїх дій, узгодити їх із соціально прийнятними правилами, бажаннями та почуттями інших людей, - і щойно тоді діяти у найбільш адекватний до ситуації спосіб. У дітей із ГРДУ ця гальмівна, контролююча та організуюча функція кори головного мозку не розвинена відповідно до віку. Внаслідок цього їхня поведінка часто є проблемною, що позначається на стосунках із батьками, здатності успішно вчитися в школі, бути в колективі ровесників, зрештою, потрепає їхня власна самооцінка. ГРДУ є однією з найпоширеніших причин шкільної дезадаптації – без належної допомоги велика частина цих дітей може мати серйозні труднощі в опануванні навчальної програми, значні поведінкові та соціальні проблеми. Відповідно, під загрозою є повноцінний розвиток дитини та її самореалізація.
Наукові дослідження показали, що освіта батьків, грамотна психологічна допомога дитині, застосування вчителями у школі сучасних принципів навчання та виховання дітей з ГРДУ, а також медикаментозна терапія (за необхідності) можуть суттєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися та реалізувати себе у цьому світі.
Найпершим і найважливішим кроком у допомозі дитині є вчасна діагностика ГРДУ – і роль учителів у цьому є дуже велика. Часто саме у школі вперше виявляються труднощі дитини із зосередженням уваги та гіперактивністю, і вчитель є першим, хто може помітити симптоми ГРДУ, надати інформацію батькам та скерувати їх за належною допомогою. Раннє виявлення проблеми є передумовою вчасної та ефективної допомоги сім’ ї та дитині!
Якщо у Вашому класі є учень чи учениця, які мають проблеми зі шкільною успішністю, поведінкою та стосунками з учителями і ровесниками, нижченаведений перелік можливих проявів ГРДУ дозволить Вам запідозрити наявність у дитини цього розладу.
- під час уроку багато рухається, вовтузиться на стільці, часто встає з місця
- має проблеми з утриманням уваги на завданні; під час уроків часто неуважний, легко відволікається на сторонні подразники
- не зосереджуються на деталях,робить ненавмисні помилки через неуважність у класних/домашніх завданнях
- під час уроку часто «відсутній», «десь літає в іншому світі», не чує, коли до нього говорять
- часто відповідає на запитання вчителя не піднімаючи руки/ не отримавши дозволу;багато говорить, часто перебиває інших
- не може витерпіти, коли треба чогось чекати
- дуже емоційний, легко втрачає самовладання
- діє «імпульсивно», не подумавши про наслідки чи правила
- створює проблеми своєю поведінкою в сім ї, у садочку/школі, у стосунках з ровесниками
Якщо Ви позитивно відповіли на більшість з цих запитань, то досить імовірно, що у Вашого учня чи учениці ГРДУ. Проте остаточний діагноз може встановити лише команда компетентних фахівців – медиків, психологів, педагогів, які мають додаткову спеціалізацію у діагностиці та терапії розладів розвитку у дітей.
Симптоми цього розладу найвиразніше проявляються саме у школі оскільки поведінку дитини під час навчання найбільше визначає специфіка середовища (необхідність тривалого зосередження уваги, обмеження рухової активності, сприйняття інформації насамперед візуально та на слух). Тому саме тут найвиразніше виявляються труднощі дитини з самоконтролем. За відсутності допомоги академічні, поведінкові та соціальні проблему дитини з ГРДУ можуть швидко прогресувати і з часом призводити до серйозних вторинних наслідків – соціальної ізоляції, недостатнього обсягу засвоєння навчальної програми, заниженої самооцінки ш т.п. з іншого боку, підтримка вчителів та однокласників може стати могутнім ресурсом допомоги дитині та її рідним у подоланні проблем та позитивного розвитку.
Основні фактори успіху дитини з ГРДУ в школі
- Віра вчителя в учня,добрі взаємини між ними.
- Передбачуваність, організованість та структурованість академічного середовища.
- Добра співпраця та ефективна комунікація між батьками та вчителями.
- Ефективна командна співпраця між фахівцями щодо ГРДУ (лікар, психолог і т.д.), вчителями, працівниками школи (адміністрація, шкільний психолог і т.д.) та батьками.
- Інтерактивні, творчі, цікаві методи викладання.
- Розвиток здібностей дитини, розкриття її сильних сторін, врахування компетенцій притаманних дітям з ГРДУ.
- Застосування ефективних методів керування поведінкою дитини в школі.
- Заохочення співпраці між учнями, командності, взаємодопомоги.
- Гнучкість учителя, його готовність і бажання віднаходити відповідний педагогічний підхід та стиль викладання, що відповідають особливостям кожної дитини.
- Допомога дитині в розвитку навичок самоорганізації та «вміння вчитися».
- Освіченість вчителя щодо ГРДУ.
- Зменшення об’єму письмових завдань на уроках/ давати дітям із ГРДУ більше часу на виконання завдання.
- Зменшення об’єму домашнього завдання.
Особливе значення вчителя починається з його ролі у виявленні ГРДУ та організації належної допомоги дитині. Учитель є ключовою особою, яка сприяє позитивному особистісному та соціальному розвиткові дитини, успішному навчанню, забезпеченні дотримання відповідних правил поведінки в школі та в колективі ровесників, розкриттю здібностей та талантів дитини. Допомога дитині неможлива без тісної співпраці між учителями та батьками.
Цілі вчителів у роботі з дітьми з ГРДУ та їх батьками
- Сприяти соціальному розвитку дитини, її успішній інтеграції в колектив ровесників.
- Сприяти успішному академічному навчанню дитини, розвитку в неї мотивації до навчання та «уміння вчитися».
- Сприяти зменшенню проблемної поведінки та розвитку самоконтролю у дитини.
- Сприяти розвитку в дитини позитивної самооцінки, віри в себе, розкриття її здібностей.
- Підтримувати батьків дитини та допомагати їм виховувати дитину у позитивний спосіб.
Шляхи побудови добрих взаємин між вчителем та учнем:
- Щоденне особисте привітання з дитиною.
- Використання різних можливостей для спілкування (наприклад, під час перерви – «Як настрій?» Як пройшли вихідні?»)
- Невербальні вислови позитивного ставлення (наприклад,погладити чи стиха поплескати по плечу за успішне виконання завдання/належну поведінку)
- Уважність до дитини, доброзичливість, підтримка.
- Помічати і відзначати успіхи дитини (у тому числі перед класом), її позитивні особистісні риси, здібності.
- Уникнення принизливої критики, некоректних форм висловлювання зауваження.
- Емоційне, захоплююче проведення уроків із залученням дітей, їх активною участю в уроці, заохоченням співпраці – в контексті позитивного спілкування між вчителем та дітьми.
Співпраця з батьками дитини
Ефективне партнерство батьків та педагогів є головною умовою академічного та соціального успіху школяра з ГРДУ. Учитель повинен багато спілкуватися з батьками дитини з ГРДУ, щоб узгоджено працювати над спільними виховними цілями, які завжди є ширшими, аніж просто успішне навчання – це контроль поведінки, й інтеграція дитини в колектив, і розвиток позитивної самооцінки, соціальних навичок тощо.
У процесі спілкування вчитель може надати підтримку батькам у сприянні повноцінному розвитку дитини. До консультування батьків дитини вчитель може залучати шкільного психолога, соціального педагога, може бути об єднуючою ланкою між батьками і фахівцями, які працюють з дитиною. Батьки можуть також потребувати консультативної допомоги від учителів щодо того, як допомогти дитині виконувати домашнє завдання, які потрібні додаткові заняття і т.п. – виконання домашнього завдання – це одна з найбільших труднощів як для дитини з ГРДУ, так і для її батьків. І батьки можуть потребувати передачі певної компетентності, методологічних порад від вчителів. Те саме стосується і проблем із самоорганізацією, стосунків із ровесниками та інш. З-поміж усіх фахівців учителі, мабуть, є тими, що найінтенсивніше і найтриваліше супроводжують дитину в її розвитку.
Організація середовища
Поведінка дітей з ГРДУ визначається факторами зовнішнього середовища значно сильніше, аніж внутрішніми правилами – а тому перший спосіб впливу на поведінку дитини – це відповідна організація зовнішнього середовища.
- Бажано, щоб дитина сиділа ближче до вчителя. Зблизька учитель може ефективніше контролювати поведінку та скерувати дитину до необхідної діяльності. Найчастішою помилкою є посадити дитину на задню парту – «хай робить, що хоче, лиш не заважає урок проводити» - тоді існує ймовірність, що без зовнішньої допомоги з боку вчителя не зможе належно працювати на уроці, не буде відповідно поводитися.
- Добре, коли дитина сидить із ровесником, який є моделлю належної поведінки, і навпаки, - катастрофічно посадити поруч двох дітей із поведінковими проблемами.
- Подалі від можливих джерел відволікання уваги (вікно, шафа і т.д.)
- Середовище повинно бути чітко структурованим, зрозумілим і передбачуваним для дитини, воно повинно функціонувати згідно з чіткими правилами.
- У середовищі повинні бути присутні чіткі вказівні знаки та нагадування дитині щодо необхідної поведінки.
- У сприятливому середовищі те, що важливе, повинно бути максимально цікавим – і в такий спосіб сприяти зменшенню проблем із неуважністю.
- У сприятливому середовищі бажана поведінка повинна підтримуватися негайними, частими та значущими для дитини заохоченнями, а проблемна поведінка має призводити до негайних значущих негативних наслідків.
- Середовище повинно бути організоване за принципом передбачення і випередження проблем.
Дуже важливо, щоб «структуризація» середовища була зрозумілою дитині і щоб основні правила поведінки були чіткими, видимими, наочно втіленими ( на стіні на парті), аби дитина добре розуміла, чому ці правила важливі і знала наслідки їх дотримання чи порушення.
Дитина з ГРДУ потребує зовнішніх знаків, підказок та сигналів, які б скеровували її поведінку в належному руслі, а тому важливо щоб середовище було багатим на такі «знаки», а також щоби вчитель міг бути ефективним «регулювальником». Саме тому фізична близькість до дитини дає учителю можливість через зоровий контакт,відповідні жести скеровувати дитину до бажаної поведінки без зайвих слів. На парті учня можуть бути відповідні піктограми («будь уважний», «працюй») – і тоді вчитель у разі потреби може просто вказати учню на символічну картинку. Інші способи подавати знак дитині можуть бути загальнішими і адресуватися усьому класу – для прикладу, коли рівень шуму надто високий – ввімкнути і вимкнути світло, задзвонити у маленький дзвіночок.
Стратегія зменшення проблем з неуважністю
Основний спосіб зменшення проблем із неуважністю на уроках – це проведення цікавих, захоплюючих уроків. Проблеми у дітей з ГРДУ постають не тому, що вони не можуть сконцентрувати увагу, а тому, що ім. важко втримати увагу на чомусь, їм не цікавому. Щоби дитина була зосереджена на роботі, урок повинен будуватися, наче мультфільм – структурований, із цікавим сюжетом та послідовним розгортанням подій, із частою зміною занять, можливістю активного залучення у хід уроку, із використанням наочності. Щоб не «перезбудити» дитину з ГРДУ, важливо витримувати чіткі правила поведінки на уроці і часто заохочувати дитину (похвала, усмішка, жест) за гарну поведінку, уважність і активність.
В процесі проведення уроку учитель може використовувати маленькі «хитрощі»: інтригувати дітей відкритими запитаннями, використовувати гумор, розповідати історії та давати цікаві приклади. Для зосередження уваги на необхідному тексті можна використовувати виділення кольором або проекцію променя маленького ліхтарика. Одним із ключів до утримання уваги гіперактивних дітей є фактор новизни – а тому цікава побудова уроку, елемент сюрпризу, зміна діяльності – усе сприятиме концентрації. Використання аудіо- та візуальних «збирачів уваги» - як от, задзвонити у дзвоник, плеснути в долоні, підняти догори руки, ввімкнути/вимкнути світло, показати на піктограму чи написане правило поведінки – є також ефективними тактиками. Рекомендується також змінювати види діяльності – з тих, де увага зосереджена на матеріалі та на особі вчителя, до роботи в групах, парах. Коротка фізкультхвилинка посеред уроку може виявитись надзвичайно корисною. Альтернативою може бути хвилинка слухання музики, вправи на уяву. Коли видно, що учень з ГРДУ втомився і знаходиться «на межі», можна дати йому якесь «особливе» індивідуальне завдання – принести журнал, подати крейду – яке передбачає можливість порухатися, а відповідно і дещо «переключитися», відпочити. Іншим способом розрядити потребу дитини в русі є дозвіл під час уроку тримати в руках і маніпулювати якимось певним безшумним предметом (пластик, гумове кільце) – коли це не заважає проводити урок.
Використання сучасних технологій навчання – як от завдань на комп ютері, демонстрації навчальних фільмів, слайдів – є теж ефективними засобами щодо зменшення проблем із неуважністю
Іншою тактикою є мультисенсорна подача матеріалу з урахуванням того, що частина дітей краще сприймає інформацію на зір, частина – на слух, частина (діти з ГРДУ) – тактильно-кінестетично, тому доцільне використання різних форм подачі та роботи з навчальним матеріалом: і вербальних (розповідь, пісня, вірш), і зорових (діаграми, схеми, малюнки, фільми), і тактильно-кінестетичних (наочності, конструктори, рухові ігри, драматизації, експерименти, польові виїзди). Учитель може враховувати індивідуальні особливості дітей і відповідно групувати їх для виконання певних завдань, які відрізняються для кожної групи і відповідають особливостям сприйняття матеріалу дітьми.
Увага дитини з ГРДУ є значно кращою в ситуаціях один на один. Це можна використовувати, рекомендуючи додаткові індивідуальні заняття.
Принципи керування поведінкою дітей із ГРДУ в школі
Дитина з ГРДУ потребує більше індивідуальної уваги вчителя. З огляду на те, що ГРДУ – це розлад контролю та керівництва власною поведінкою, роль учителя для такої дитини – бути «міліціонером-регулювальником», який скеровує автомобіль у потрібному напрямку. Тому чіткі, виразні вказівки та правила; частий зоровий контакт, «ритуалізована» структурованість, передбачуваність ходу уроку, дії на випередження проблемної поведінки.
Наступним принципом допомоги дітям із ГРДУ в школі є запровадження основного принципу поведінкового керівництва: діти з ГРДУ потребують частих, негайних ефективних заохочень за добру поведінку і негативних наслідків за проблемну.
Значним джерелом соціального заохочення можуть бути і ровесники. За особливий успіх і старання увесь клас може поаплодувати, потиснути у жесті привітання руку ( не лише дитині з ГРДУ). Учитель також має набагато більше можливостей, ніж просто усний комплімент. Це письмова похвала у щоденнику, вияв вдячності батькам – усно, телефонічно, на батьківських зборах. Наклеювати «смайлики» або ставити «штампики» за гарну поведінку, уважність, активність на уроці.
Принципи заохочення бажаної поведінки повинні діяти на увесь клас, щоби не викликати негативних реакцій у ровесників щодо «особливого статусу» дитини з ГРДУ і мотивувати усіх дітей загалом до бажаної поведінки.
Так само, як заохочень, дитина потребує і частих, ефективних і негайних негативних наслідків за суттєві порушення встановлених правил. Важливо пам ятати, що поведінкове керівництво базується на заохоченні бажаної поведінки. Не всі форми негативної поведінки потребують негативного наслідку. На мінімальні порушення можна не реагувати або ж дати знак попередження. І лише при повторенні чи серйознішому порушенні попереджається про можливе покарання в разі, якщо поведінка не зміниться, і щойно тоді – конкретний негативний наслідок. Важливо аби учень відчував, що учитель є твердий і рішучий: за неналежну поведінку – буде конкретний негативний наслідок. При цьому учитель має застосувати цей негативний наслідок спокійно, твердо, без емоційного приниження учня, а радше як метод виховання. Покарання в школі можуть бути наступними: усні чи письмові зауваження, втрата привілею, примус сидіти за партою (під час перерви) певну кількість хвилин, яка відповідає кількості зауважень за порушення правил поведінки на уроці, чи ж «виправні» роботи по завершенню уроків. Може існувати також і певна проміжна система реєстрації зауважень – свого роду картка зауважень, де вчитель ставить відповідний знак (наприклад, хмарку для молодших школярів), а тоді відповідна кількість зауважень приводить до конкретних наслідків – письмове зауваження додому, чи втрата кількох хвилин привілейованої діяльності. У схожий спосіб діє система, коли дитині чи групі дітей «авансом» нараховується певна система балів. Кожне зауваження веде до втрати балів. У кінці дня в залежності від кількості балів, що залишилися, є можливість отримати той чи інший привілей, але привілеї розбиті на групи більш бажаних і менш цінних відповідно до кількості балів, що залишилися.
Інший спосіб це коли негативні бали або зауваження в щоденнику за умови застосування бальної системи мали б перетворюватися у специфічні негативні наслідки вдома. Тому вчителям важливо мали добру співпрацю з батьками і бути певними, що зауваження допомагають вирішити проблеми з поведінкою, а не посилюють їх; що батьки застосовують принципи поведінкового керівництва вдома. Такі форми покарання як фізичне насильство, емоційне відкинення, осудження дитини завдає більше шкоди, аніж допомагає. Учителям і батькам важливо бути партнерами і спільно застосовувати єдині підходи до виховання та поведінкового керівництва. Якщо батьки мають труднощі або ж потребують додаткової допомоги, вчителі можуть консультувати їх або ж скеровувати на спеціалізовані програми допомоги дітям з поведінковими розладами.
За серйозних поведінкових порушень (бійки, обман) можуть бути необхідними суворіші негативні наслідки – виклик до директора, «домашній арешт», тривале позбавлення привілеїв, це повинно робити в дусі допомоги дитині, а не для її залякування та відкинення.
Часом поведінкові проблеми можуть бути настільки вираженими, що необхідні спеціалізовані втручання як у дома, так і в школі, вироблення програм поведінкової терапії (часто додатково й індивідуальної, сімейної), скерованих на окремі симптоми-мішені. Це завдання кваліфікованих у цій сфері психологів, психотерапевтів. Шкільний психолог разом з учителем виробляють цільові програми під конкретні поведінкові проблеми. Для реалізації таких програм може бути необхідна інтенсивна співпраця з батьками, їхні щоденні візити до школи. Відповідно розробляються індивідуальні цілі для дитини, підписуються поведінкові контракти, відбувається ретельний моніторинг, підбираються ефективні заохочення/негативні наслідки. При важких формах ГРДУ часто існує необхідність у застосуванні медикаментів.
Окремим дітям із важкими формами ГРДУ та супутніми поведінковими розладами необхідне перебування в терапевтичному середовищі спеціальних закладів для дітей з поведінковими розладами.
Кооперативне навчання
Учителеві важливо допомогти дитині з ГРДУ знайти своє місце в колективі, у якому цінується кожна особа, у якому кожен має свої здібності і обмеження, а тому може доповнювати один одного і разом стати дружною командою…
Важливо уникати негативних етикеток, порівнянь «хто кращий» і т.п. важливо заохочувати співпрацю і взаємодопомогу між дітьми, вболівання за успіх кожного, усвідомлення, що добра команда дає найкращий результат за умови, коли кожен «грає» якнайкраще, але водночас без «зіркової хвороби». Ідеться про те, що отримало назву кооперативної моделі навчання – тобто такої, що допомагає дітям шляхом заохочення співпраці між ними відкрити її радість та багатство, а відповідно будувати дружбу між дітьми, сприяти взаємодопомозі, розвитку здорової самооцінки в дітей, про соціальних навичок. У кооперативній моделі « ми обоє виграємо, якщо будемо співпрацювати, і разом ми можемо досягти значно більше, ніж кожен окремо». Така модель вимагає відповідної організації навчання та педагогічного процесу загалом. Необхідно створити дітям можливості працювати у підгрупах на спільні цілі, а також учитися співпрацювати, вчитися бути членом команди. Це дає дітям можливість не лише відкрити модель команди, але й вчитися важливих соціальних навичок і одразу застосовувати їх. Це навики спілкування, спільного вирішення проблем, з’ясування конфліктів, взаємодопомоги. Роль учителя тут не лише допомагати дітям засвоювати академічну програму, але й водночас вчитися необхідних навичок шляхом створення відповідних можливостей, моделювання, пояснення, заохочення до їх застосування.
Шкільний клас є свого роду прототипом суспільства і якщо дитина з ГРДУ зможе мати досвід позитивних стосунків у дружньому колективі, зможе віднайти собі позитивне, здорове місце в ньому, віднайти радість стосунків, команди – це є передумовою її майбутньої соціальної адаптації. Учителеві важливо розуміти, що він (і школа в цілому) є навчителем для дитини, а для цього необхідні не тільки академічні знання – але й уміння будувати стосунки з людьми, уміння співпрацювати, створювати осередок взаємоповаги, дотримання прав кожного, усвідомлення відповідальності один перед одним.