ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД У ДІТЕЙ.
«Коли приходить горе, дитина переживає такий же ряд емоцій, що і дорослі, від почуття потрясіння і недовіри, до оніміння, відчаю, гніву і провини» Патрік Сміт, 1999р., Інститут психіатрії, Лондон, Англія
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає як відтермінована і/або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (короткочасну або тривалу) загрозливого або катастрофічного характеру (спостерігається щонайменше після чотирьох тижнів після травматичної події), яка може викликати стрес у будь-якої людини, а тим більше у дитини.
Проте симптоми в дитини спостерігаються довше, ніж у дорослого та мають свої особливості прояву.
Загальними ознаками ПТСР у дітей є:
загострені емоції: агресивні реакції, тривожні прояви;
посилення страхів, поява випадкових страхів, яких раніше не було;
регрес – повернення на ранні форми прояву поведінки (поява потреби у допомозі батьків для виконання чогось, якої не потрібно було раніше);
відмова від їжі, порушення сну;
підвищена активність або навпаки замкненість, пасивність (в залежності від типу НС);
послаблення імунітету, загострення хронічних хвороб;
часта травматизація;
постійний пошук самовираження через конфлікти з однолітками, незадоволення.
Як бачимо, постравматичний стресовий розлад проявляється на різних рівнях та впливає практично на усі сфери життєдіяльності особистості. Розглянемо детальніше особливості прояву ПТСР на емоційному, когнітивному та поведінковому рівні.
На емоційному рівні ПТСР у дітей проявляється:
1. У появі страхів, які є першою реакцією на пережитий стрес. Ці страхи спричинені потребою уникнути повторного переживання загрозливої події. Наприклад: страх за родичів і близьких в армії, а також побоювання за власну безпеку, страх виходити з дому, залишатися на самоті тощо (або перебувати в замкнутому просторі).
2. Втраті контролю. Військові дії – те, що діти і більшість дорослих не можуть контролювати. Відчуття втрати контролю породжує ефект, коли діти хапаються за все, що можуть контролювати: відмовляються йти у школу, слухатися, залишатися без батьків або улюблених іграшок тощо.
3. Гнів. Оскільки діти не можуть спрямувати свою злість на безпосередніх винуватців, тобто на джерело загрози, вони часто спрямовують її на тих, хто поряд: однокласників, сусідів, відсутніх батьків. Ситуація ускладнюється, якщо серед рідних є добровольці: патріотизм і обов’язок є абстрактними поняттями для дітей молодшого віку, які відчувають лише конкретну реальність розлуки з рідною людиною.
4. Втрата стабільності та впевненості в собі. Незвичні обставини порушують звичний спосіб життя. Це стає джерелом тривоги та постійної невпевненості.
5. Збентеження. Діти відчувають збентеження, не розуміючи, на що їм чекати, та коли це все закінчиться. Інший вид реакції – найменші можуть не розрізняти насилля-як-розвагу (в кіно, іграх) та реальні події з новин.
6. У появі відчуття провини за те, що трапилося. Оскільки маленькі діти егоцентристи, вони вважають, що «все погане сталося через мене, бо я був поганим» і думають, що хвилювання і страхи батьків викликані їх поведінкою.
На когнітивному рівні ПТСР у дітей проявляється:
1. У погіршенні концентрації уваги: діти стають неуважними.
2. У порушенні пам’яті: діти стають забудькуватими, їм важко згадувати минуле, особливо інформацію травмівного чи стресового характеру.
3. У втраті уже сформованих когнітивних навичок.
4. У порушеннях сприйняття оточуючого середовища. Воно стає хаотичним, уривчастим, вирізняється плутаниною.
5. У появі думок про смерть.
На поведінковому рівні ПТСР у дітей проявляється:
1. У різких змінах поведінки. Наприклад: діти не хочуть розлучатися з батьками навіть ненадовго, можуть в прямому сенсі слова чіплятися за батьків і потребують постійної їхньої присутності, фізичного контакту.
2. У регресі в поведінці. Наприклад: діти можуть повертатися до поведінки, властивої молодшому віку - мочаться в ліжко, втрачають навички охайності, смокчуть пальці або взагалі поводяться як зовсім маленькі діти.
3. У посиленні агресивності, гнівливості, упертості. Поведінка травмованих дітей часто характеризується ворожістю і конфліктністю стосовно інших.
ДОПОМОГА
При будь-якому обстеженні на ПТСР не слід керуватись інформацією виключно від батьків, опікунів чи будь-якої людини, що доглядає дитину. Також необхідно окремо розпитати саму дитину чи молоду особу про симптоми ПТСР.
Інформувати батьків/опікунів, що у дітей, які були учасниками травматичної події, може розвинутися ПТСР; коротко описувати батькам/опікунам можливі симптоми; якщо вочевидь є потреба - рекомендувати батькам/опікунам звернутись за фаховою допомогою, якщо симптоми триватимуть більше 1 місяця.
Психологічна допомога має бути регулярною і безперервною (зазвичай, щонайменше один тиждень), її повинна надавати одна і та ж сама особа.
Для лікування дітей та молодих осіб рекомендовано залучати сім’ї, коли це доречно, але слід пам’ятати, що лікування, яке включає лише залучення батьків (без роботи з дітьми), не матиме вагомої користі для симптомів ПТСР.
Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, які не постраждали.
Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
Менше таємниць і натяків (вони ще більше лякають дитину).
Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне запитання.
Підтримувати надію на краще.
Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не нав'язуватися.
Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося, або в поведінці після травмуючої події.
Надаючи допомогу/підтримку дітям, необхідно (на скільки це можливо!) виключити політизацію, щоб уникнути додаткової травматизації, пов'язаної з конфліктом лояльностей.
Посмішка дитини відображає серце небес так само, як дитячі крики відображають його страждання!
