Як маленька дитина вчить нові слова

Дослідження американських учених дає змогу зрозуміти, як малюки запам'ятовують нові слова.

Дошкільнятам не просто дається вивчення нових слів. Вони чують незнайомі слова в новій для них обстановці. Як же діти дізнаються, що саме означає незнайоме слово?

Незважаючи на те, що нове слово може значити практично все, що завгодно, діти вчать нові слова на диво добре. Вимовивши свої перші слова, дитина незабаром після того збільшує словниковий запас навдивовижу швидко, вбираючи нові слова, як губка і досягаючи величезного прогресу у їх засвоєнні.

Як їй таке вдається? Над цим питанням упродовж довгих років працюють учені, котрі досліджують проблеми навчання й розвитку.

Сучасні технології дають змогу по-новому розглянути процес мовленнєвого вдосконалення дітей. Дослідники припустили, що зрозуміти прогрес мовленнєвого розвитку дітей легше, якщо мати змогу подивитися на навколишній світ із точки зору дитини, маючи такі ж особливості організму, нерозвинену моторику й обмежені можливості пересування.

Мета побачити навколишній світ очима дитини цілком досяжна, якщо на деякий час помістити на її голову міні-камеру.

За допомогою такої камери американські дослідники дійшли цікавих висновків. З’ясувалося, що світ дитини, за якою велося спостереження, був досить динамічним і мінливим. Багато об'єктів перебували в полі зору дитини всього впродовж секунди або частки секунди. Але на тлі такої динаміки виділялися епізоди, не схожі на решту. Для цих окремих епізодів було властиво те, що в полі зору дитини перебував тільки один об'єкт – ближчий до дитини і, відповідно, візуально більший, ніж інші.

У зв'язку із цим у дослідників виникло питання: чи є щойно описані епізоди, тобто коли ті чи інші об'єкти знаходяться близько до дитини, оптимальними для запам'ятовування нею назв цих об'єктів?

Щоб знайти відповідь на таке питання, учені провели експеримент. Вони створили декілька предметів з обпаленої глини, з якими діти точно не стикалися раніше, – загалом шість предметів унікальної форми й текстури. Потім предмети були попарно пофарбовані в синій, червоний і зелений кольори. Далі предметам у довільному порядку присвоїли назви: «зіби», «тема», «доди», «хаббл», «вава» і «мапу».

Після цього в дослідну лабораторію покликали дошкільнят (середній вік – півтора роки). Їх запросили сісти один навпроти одного за маленький білий стіл у білій кімнаті з білою підлогою. Батькам повідомили назви шести предметів, а самі предмети помістили в маленькі коробки. На бічних сторонах коробок прикріпили зображення предметів та їхні назви.

Батьки заохочували дітей взаємодіяти з новими предметами. Потім батьки разом із дітьми гралися новими предметами. Час гри становив чотири періоди по дві хвилини, у кожен із періодів дітям давали гратися з трьома іграшками.

Правила не передбачали, що батьки повинні вивчати з дітьми назви предметів. Батькам також не говорили, що згодом перевірятиметься здатність дітей запам'ятовувати назви предметів. Увесь етап експерименту, під час якого діти гралися з предметами, був записаний на відео.

Після цього відбулася перевірка, наскільки добре діти запам'ятали нові назви. Дошкільнятам показали по три предмети різних кольорів, після чого запропонували вказати на предмет із тією чи іншою назвою. Упродовж тестування діти здебільшого правильно знаходили потрібні предмети. Деякі з них безпомильно назвали всі шість предметів.

На наступному етапі вчені уважно вивчили відеозаписи експерименту й у результаті вивели закономірність. У момент, коли батьки називали дитині новий предмет, той часто перебував у полі її зору й розміщувався ближче від решти предметів. Якщо така умова дотримувалася, дитина запам'ятовувала назву предмета.

Відеозаписи засвідчили, що батьки вважають за краще називати дитині предмет тоді, коли малюк бачить і торкається його. Що більше зорова увага дитини зосереджена на предметі, тим вищою є імовірність, що малюк запам'ятає його назву.

Погляд на світ очима дитини відкриває дослідникам можливість дізнатися, як та пов’язує предмети зі словами. Важливо, аби перед дитиною перебував усього один предмет у момент його називання, і малюк розумів, що йому називають саме цей предмет.

Спроба побачити світ очима дитини допомагає пояснити ще один феномен дитячого розвитку. Чому діти вчаться ходити? Чому, добре засвоївши певний спосіб пересування, вони переходять до більш складного й часом болісного завдання?

Важливо розуміти, що дитина під час ходьби бачить предмети інакше, ніж коли повзає. Відеозаписи дітей, які ще повзали, суттєво відрізняються від відеозаписів дітей, котрі вже почали ходити. Здебільшого під час повзання діти бачили тільки підлогу й лише зрідка на короткий час піднімали голову. Діти, які вже почали ходити, спостерігали просто себе більше предметів і обличчя батьків.

Таким чином, потреба в ширшій перспективі навколишнього світу спонукає маленьку дитину встати й почати ходити. Перехід від повзання до ходьби є етапом, який надає дитині нові можливості досліджувати світ.