Звуки [р], [р']. Порушення та корекція.

Порушення вимови звуків [р], [р']

       Ротацизм - порушення вимови звуків р та р', їх відсутність або

       спотворена вимова:
 

• горлова вимова - звук р виступає у вигляді горлового дрижачого звука. При такій вимові корінь язика наближується до нижнього краю м’якого піднебіння та утворює з ним щілину. При видиху струмінь повітря проходить скрізь цю щілину та викликає дрібну вібрацію м’якого піднебіння, в результаті чого виникає шум, який приєднавшись до тону голосу викликає специфічне дефектне звучання. Або вимова при якій вібрує лише язичок. При цьому чуємо відчутний рокіт.
   
• бокова вимова - при якій замість вібрації переднього краю язика вибухає змичка між його боковим краєм та кутніми зубами.
   
• щічна вимова - при якій різке спотворення звука р зумовлене тим, що струмінь видихуваного повітря проходить скрізь щілину, яка утворюється між боковим краєм язика та верхніми кутніми зубами, приводячи у коливання щоку.
   
• одноударна вимова - при якому передній край язика лиш один раз доторкується до альвеол, вібрація відсутня. Спроби вимовити подовжений звук р не вдаються.

     Параротацизм - порушеня звуковимови, які виражаються в заміні

    звуків р, р' іншими.
 

• заміна звуками л, л' (риба –“либа”, “ліба”)
   
• заміна звуком й (дорога -“дойога”)
   
•  заміна звуком в (трава -“твава”)
   
•  заміна звуком и (кран -“киан”)
   
• заміна звуком г (рука-“гука”)

Корекція  вимови звуків [р], [р']

Підготовчий етап

         Провідна роль у розвитку мовлення дитини належить формуванню фонематичного слуху – здатності розрізняти звуки мовлення, впізнавати їх, адже саме фонематичний слух створює основу для повноцінного фонематичного сприймання – специфічної мовленнєвої дії, котра спрямована на переробку сприйнятої мовленнєвої інформації (в її фізичних характеристиках) в систему мовних знаків і смислів. Паралельно з розвитком фонематичного слуху у дитини формується фонетичний слух, тобто вміння сприймати та аналізувати складову структуру мовлення. Завдяки фонетичному слухові дитина впізнає фонему у різних фонетичних позиціях, виділяє з різних складових ланцюжків.. Фонетичний слух оцінює також спотворену вимову. Фонематичний і фонетичний слух разом формують мовленнєвий слух, який визначає правильність почутого мовлення та контролює власне.

        Передумовою оволодіння фонетико-фонематичною складовою мовлення є саме розвиток слухової уваги і пам’яті, спрямованості уваги на фонологічну структуру слова, удосконалення слухового та слухо-просторового гнозису, навичок слухового контролю. З метою розвитку вищезазначених процесів корекцію починають з розвитку вміння розрізняти немовленнєві звуки.  Вчать диференціювати звуки середовища. Що шумить? Що гуде? Хто плаче?  Що дзюркотить? Відгадай, що звучало. Формують навички розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових слів і фраз. Вчать розрізнювати слова, близькі за звучанням (лак, бак, рак, мак, гак, так), диференціювати  склади, фонеми. Формують  навички  елементарного звукового аналізу.

      Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати артикуляційна та дихальна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови дефектних звуків.

Вправи для підготовки артикуляційного апарату до

постановки звуків [р], [р']

 “Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.

 „Чашечка”. Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.
 

“Смачне варення”. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глиб рота. Повторити 15 разів.
 

“Конячка”. Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10 разів.
 

 “Грибочок”. Відкрити рот. Присмоктати язик до піднебіння. Не відриваючи язик від піднебіння сильно відтягнути вниз нижню щелепу. Зробити 10 разів. На відміну від вправи „Конячка” язик не повинен відриватися від піднебіння.

 “Гармошка”. Положення язика як у вправі грибок, губи в усмішці. Не відриваючи язика відкривати і закривати рот. Зробити 10 разів.

 “Гойдалка”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10 разів.
 

“Маляр”. Висунути язик, рот трохи відкрити. Облизувати спочатку верхню, а потім нижню губу по колу. Виконати 10 разів, змінюючи напрям.
 

“Барабан”. Відкрити рот, підняти широкий язик вгору та постукати кінчиком язика по верхнім альвеолам чітко вимовляючи звук д. Поступово збільшувати темп, вимовляючи д-д-д.
 

“Літак”. На кінчик носа покласти шматочок  вати. Відкрити рот, широкий язик покласти на верхню губу, бокові краї язика притиснуті. Повітряний струмінь виходить посередині язика. Дитина повинна сильно подути, так, щоб “літак” полетів вгору.

Постановка звука [р]

      Логопедичну роботу з корекції  вимови звука [р]  проводять в декілька етапів. Спочатку за допомогою спеціальних артикуляційних вправ треба досягнути правильного положення язика (широкий язик піднятий вгору у формі “ківша”). Досягнувши правильного положення язика, отримати так званий фрикативний р, який артикулюється при тому ж положенні язика, що й нормальний, але поки що без вібрації. Для цього дитині пропонується підняти широкий язик до верхніх альвеол і видихнути, включаючи голос, через щілину, що утворилася між кінчиком язика та верхніми альвеолами. Якщо дитина вірно виконала цю вправу вона відчує деяке лоскотіння кінчика язика та почує звук, що нагадує звукосполучення [дж] або [дз].
      Наступний вид вправ спрямований на відпрацювання вібрації язика. Якщо дитина правильно вимовляє верхні ш та ж , отримати фрикативний р неважко. Достатньо запропонувати йому вимовити протяжно фонему ж при дещо відкритому роті без округлення губ та перемістити передній край язика трохи вперед, до ясен верхніх різців. Добившись цієї мети, слід закріпляти фрикативний р на матеріалі складів, слів, а потім фраз, не чекаючи засвоєння вібрації. Важливо при цьому, щоб отриманий звук вимовлявся з достатнім напором видихуваного повітря, при мінімальній щілині між переднім краєм язика та яснами.
        Для відпрацювання вібрації слід виходити з швидкого повторення на одному видиху звука д, який артикулюється особливим способом – при дещо відкритому роті та при змиканні переднього краю язика не з різцями, а дещо глибше – з яснами верхніх різців або навіть з альвеолами. Спочатку вправа може складатися з двох- та трьохкратного рівномірного повторення звука д (дд, дд, дд… ддд, ддд, ддд…) , потім з тих же повторень, але з підсиленням останнього звуку (дД ,дД, дД, ддД, ддД, ддД…) і так далі з багаторазового повторення звука д, як рівномірного (ддддддддд…), так і з ритмічним малюнком ( ддД, ддД, ддД). Працювати повинен тільки язик при нерухомому положенні нижньої щелепи.
       Інший прийом відпрацювання вібрації виражений тим, що під час вимови фрикативного р під язик підкладають зонд з кулькою на кінці. Кулька стикається з нижньою поверхнею язика, після чого швидкими рухами зонда праворуч та ліворуч викликається механічне коливання язика, почергове змикання та розмикання його переднього краю з альвеолами. Замість зонда можна використати завчасно вимитий палець самої дитини або ватну паличку.
       Після того як вібрація буде досягнута, необхідно шляхом різноманітних вправ на матеріалі складів, слів та фраз, автоматизувати навичку правильної вимови звука.