Дизартрія

        Дизартрія – це порушення мовлення, зумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм. Особливості дизартричних порушень є їхня патогенетична  спільність з руховими розладами, що виявляється в характері вад загальної та мовленнєвої моторики, обмеженість довільних артикуляційних рухів, наявність гіперкінезів та сінкінезій. Та ускладнюються розладами дихання і голосоутворення. Внаслідок чого мовлення стає змазане, гугнявим, скандованим.  Дизартрії поділяють на форми: псевдобульбарну, екстрапірамідну, мозочкову, коркову. Дітям зі стертою формою  дизартрії властиві деякі особливості. Вони мають числені вади звуковимови: бічна вимова свистячих, шиплячих звуків, міжзубний стигматизм і ламбдацизм, в основі яких легкі залишкові розлади іннервації мовленнєвої мускулатури. У дітей з дизартрією порушена дрібна та  загальна моторика,  дітям важко втримати рівновагу, часто вони не вміють стрибати на одній нозі, дитина не може застебнути ґудзики, зав’язати шарф, шнурки. На заняттях дітям важко утримувати олівець, розминати пластилін, викладати дрібні елементи аплікації. Відмічається напруженість рук, або недостатня сила м’язів, низький рівень працездатності, втомлюваність. Для виявлення дизартрії дуже важливо вчасно звернутися за консультацією до лікаря невролога та логопеда для організації комплексного впливу. Діти з дизартрією потребують довготривалої систематизованої логопедичної допомоги.